Перевод: "РАЗМЫШЛЕНИЯ, НАДЕЖДЫ, РЕАЛИИ💔
Никто из нас не вернется из этой войны. Даже те, кто вернется.
Все мы – кто воевал, кто волонтерил, кто давал деньги на армию, все украинцы вообще – все мы останемся на этой войне навсегда. Никто не будет таким, каким был до. Ничего не будет, как до.
Все мы будем нести войну до самой смерти. Кто-то – обломками и ранами, переломанными костями и контузиями. Кто-то теми же номерами в телефонной книге, которые никогда не удаляют, теми друзьями в соцсетях, которые не бывают онлайн. Кто-то – портретом в черной рамке, кто-то – кошмарами и криками ночью, кто-то – алкоголизмом,
кто-то депрессиями,
кто-то – всем этим одновременно.
Мы видели и пережили то, что не видела и не переживала ни одна нация в мире за последние полвека. Мы видели геноцид своего народа. Мы видели стотысячные армии противника и побеждали их. На наших глазах превращались в пепел целые города. Мы живем под угрозой ядерного удара.
И ничто из этого нас не сломило.
Потому что мы видели настоящие чудеса.
Нам всем тяжело. Нам невероятно тяжело. Вес, лежащий на наших плечах – не для обычных людей. Но мы несем ее и улыбаемся. Так искренне, что слезы, катящиеся по нашим лицам, нам удается выдавать за обычный пот.
Потому что мы – не обычные люди.
Никто из нас не вернется с этой войны, даже вернущиеся. И в то же время мы вернемся все, даже те, кто никогда не вернется.
В честь и в память о них мы отстроим наши города. Высадим новые леса. Очистим водоемы от трупов врагов и сгоревшей техники.
Ради тех, кто не вернулся, ради мертвых и живых, и еще нерожденных, ради самих себя мы построим лучшую страну в мире. Из крови и пепла, из слез и железа, из наших мечтаний и надежд, из боли и счастья мы построим новые дома.
Так будет. Я знаю.
Юрий Гудыменко"
〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️
РОЗДУМИ, СПОДІВАННЯ,РЕАЛІЇ💔
Ніхто з нас не повернеться з цієї війни. Навіть ті, хто повернеться.
Всі ми – хто воював, хто волонтерив, хто давав гроші на армію, всі українці взагалі – всі ми залишимось на цій війні назавжди. Ніхто не буде таким, яким був до. Ніщо не буде, як до.
Всі ми будемо нести в собі війну до самої смерті. Хтось – уламками і ранами, переламаними кістками і контузіями. Хтось – тими самими номерами в телефонній книзі, які ніколи не видаляють, тими друзями у соцмережах, які не бувають онлайн. Хтось – портретом в чорній рамці, хтось – кошмарами і криками вночі, хтось – алкоголізмом,
хтось депресіями,
хтось – усім цим одночасно.
Ми бачили і пережили те, що не бачила і не переживала жодна нація в світі за останні пів століття. Ми бачили геноцид свого народу. Ми бачили стотисячні армії ворога і перемагали їх. На наших очах перетворювалися на попіл цілі міста. Ми живемо під загрозою ядерного удару.
І ніщо з цього нас не зламало.
Бо ми бачили справжні дива.
Нам всім важко. Нам неймовірно важко. Вага, яка лежить на наших плечах – не для звичайних людей. Але ми несемо її і посміхаємось. Так щиро, що сльози, які котяться по наших обличчях, нам вдається видавати за звичайний піт.
Тому що ми – не звичайні люди.
Ніхто з нас не повернеться з цієї війни, навіть ті, хто повернеться. І водночас ми повернемось всі, навіть ті, хто не повернеться ніколи.
На честь і в пам‘ять про них ми відбудуємо наші міста. Висадимо нові ліси. Очистимо водойми від трупів ворогів і згорілої техніки.
Заради тих, хто не повернувся, заради мертвих, і живих, і ще ненароджених, заради самих себе ми побудуємо найкращу країну в світі. З крові та попелу, зі сліз та заліза, з наших мрій та сподівань, з болю та щастя ми збудуємо нові доми.
Так буде. Я знаю.
Юрій Гудименко
